Оголошення про припинення постачання води в Харкові. Знайдений об’єкт з архіву Павла Макова, 1995. Кулькова ручка, папір, 28x20 см

29 червня 1995 року в Харкові, українському місті-мільйоннику, сталася локальна екологічна катастрофа. Диканівські очисні споруди комунального підприємства «Харківводоканал» не витримали сильної зливи й залишили місто без води на довгі чотири тижні. Спочатку дощ спричинив затоплення центральних вулиць і Салтівської лінії метрополітену, а потім стічні води переповнили чаші насосних конструкцій й вивели їх з ладу.

Зневоднене місто поступово звикло до нових соціальних сценаріїв. На своєму велосипеді художник Павло Маков регулярно їздив у район Нова Баварія, де набирав 12 літрів води в металеві каністри й повертався з ними в район Кінного ринку. З меншою регулярністю воду привозили у двори будинків, що давало змогу набрати одразу 50 літрів, відстоявши велику чергу.

З 1992 року Маков працював над циклом робіт під назвою «Місце». На пронумерованих горизонтальних офортах, кожен довжиною 139 см, панорама Харкова була вписана в систему річок, що розливалися поруч і проходили через місто. Тоді ж як художник-антрополог Маков досліджував міське середовище: фотографував греблі, набережні, квартали біля річок, піднімався на дахи закинутих будівель, щоб відзняти ландшафти з високої точки, знімав графіті, збирав об’яви, часто написані від руки.

Він залишив запис: «Дивовижний час — маловідомі харківські міфи стають для мене реальністю, тим часом як сама ця реальність невблаганно перетворюється на міф».

Книжка «Води», 1994. Шовкодрук, папір, 30х23 см

У 1993 році півтораметрова мідна дошка, з якої Маков друкував цикл офортів «Місце», подорожувала з ним у данське місто Оденсе. На чотирьох різних етапах він зробив тиражні відбитки по 15 штук. Так панорама «Місця» отримала розвиток і розклалася в розповідь: «Місце I, вигляд з півночі», «Місце II, вигляд з півночі», «Місце III, вигляд з півночі» і «Місце IV, вигляд з півночі». Після повернення до Харкова Маков побачив, що багато де схибив. Зображене місто не відповідало дійсності, тож за допомогою шліфувальної машинки художник видалив з дошки зайві фрагменти, доповнив пейзаж новими елементами та фіналізував його в п’ятій версії — «Місце V, вигляд з півночі». Ця робота завершила «топографічний період» дослідження Харкова, у межах якого розташування локацій на планах міста було найбільш документальним.

У той самий період Маков також експериментував із формою в ескізах і більш загальних зарисах Місця. За рік до Диканівської аварії він нарисував «Збір соку», на якому два водних потоки стікалися в одну воронку. В авторському коментарі художник підкреслював важливість цієї роботи: «Рисунок, що з’явився сам собою, майже без моєїучасті, і визначив подальший розвиток подій на багато років»

Збір соку, 1994. Малюнок, акварель, папір, 39х28,5 см

Наочним результатом поєднання анатомії та топографії стала книжка «Води». Заплановані 40 примірників, з яких фактично були зроблені лише 15, являли собою зібрані вручну авторські книжки з трьома зображеннями. На першій сторінці — репродукція «Збору соку», який став наскрізною графемою книжки. Рисунок річок і воронки повторювався на кожній сторінці, включно з обкладинкою: багаторазово на великому плані Місця (центральне розгорнення) і на анатомічному зображенні людини на рівні сечостатевої системи.

Роком пізніше в нотатнику форматом 21×26 см Маков зарисував «Історію фонтана», а також перший детальний рисунок «Фонтана виснаження» — багаторівневу структуру з воронок, у яких потік води рухається згори додолу та поступово зникає. Воронка «Фонтана виснаження» — це «Збір соку» навпаки: з носиків однієї чаші тече два струмені.

Фонтан виснаження на місці злиття річок Лопань і Харків, 1995. Доповнена фотографія, олівець, фарба, 22,6х41,3 см

Продовжуючи дослідження, Маков послідовно фотографував будівлі на берегах Лопані та Харкова, а також сквер на місці злиття річок — так звану Лопанську стрілку. Тут художник планував встановити свій фонтан. Щоб візуалізувати задум, він створив доповнену рисунком чорно-білу фотографію, на якій воронки «Фонтана виснаження» можна було розгледіти серед дерев. «Мені йшлося про те, щоб ввести людей в оману, наче цей фонтан уже встановлений», — пояснює Маков. Відтоді, разом із документацією, він розвиватиме у своїх практиках метод містифікації.

Фонтан виснаження, 1996. Інтагліо, папір

«Фонтан виснаження» та воронка, що стала його модульною одиницею, мають чималу історію трансформацій, втілену в різних медіях. Двомірні рисунки з нотатника, технічні рисунки, аксонометрія, офорти, трафарети для вибійки та листівки поступово перейшли в експерименти з «Фонтаном виснаження» як об’єктом, який можна було встановити в міському просторі згодом. Були створені картонна модель, бляшаний та бронзовий фонтани, 3D-версія фонтана, розроблена Миколою Штоком, і срібна брошка з золотою краплею води. Усі роботи відрізнялися одна від одної за масштабом, формою воронок та принципами конструкції. На офортах можна побачити воронку з трьома носиками і трипалою лапкою птаха поруч, а також версію великої воронки з вушком, як у горнятка.

Книжка «Фонтан виснаження. Квітневі війни», 1996. Інтагліо, шовкодрук, папір, 20х857 см. Поезії Бет Джоселоу

«Фонтан виснаження. Квітневі війни» — авторська книжка довжиною 857 см з офортами Макова (сторона А, зовнішня, «Фонтан виснаження, або Історія Великого Затоплення») та поезіями американської віршниці Бет Джоселоу (сторона Б, внутрішня, «Квітневі війни, або Вірші на стінах»). Містифікована як знайдений об’єкт, книжка була зроблена разом із дизайнером Миколою Штоком, надрукована шовкографією та глибоким друком, пофарбована вручну й підписана художником і поеткою.

«Меморіал Фонтану виснаження». Фотографія Миколи Штока

У 1998 році, у супроводі Штока в ролі фотографа, Маков самостійно встановив воронки «Фонтана виснаження» на цегляній стіні в центральній частині Харкова. Однак замість того, щоб наповнити об’єкт водою, художник запалив над воронками вогні. Цей жест підкреслював, що об’єкт не був «Фонтаном виснаження», а являв собою його тимчасовий меморіал. Невдовзі відкритий вогонь на зовнішній стіні будинку привернув увагу міліцейського патруля. Макова і Штока затримали для з’ясування обставин. У відділку художник написав пояснювальну записку на ім’я районного дільничного, у якій докладно описав свої дії, підготовку до виставки в Центрі сучасного мистецтва Сороса в Києві та точно вказав розміри воронок і відстані між ними. Також міліціонери, зацікавлені апаратурою Штока, зробили фотодокументацію затриманих у відділку. Ці знімки збереглися в особистому архіві Макова на CD-диску.

Павло Маков біля Фонтану виснаження, змонтованого на стіні будинку Олега Мітасова, 1996. Фотографія, 16,5х17 см

Мітасов, маючи шизофренічний розлад, розписував стіни свого будинку та вулиць повторюваними словосполученнями. Найбільше написів було в районі Харківської академії дизайну та мистецтв, біля якої Мітасов мешкав. У періоди рецесії він спілкувався зі студентами Академії та просив поділитися з ним чорною фарбою. Шрифти та фрази Мітасова мали вплив на харківське мистецтво, дизайн та графіті, а в 1997 році Маков зробив повну фотодокументацію його квартири. Всі поверхні житла були вкриті текстами: сходи, вікна, стіни, стеля, холодильник, меблі зовні та всередині тощо. На архівній світлині того часу Маков стоїть поруч із «Фонтаном виснаження», вмонтованим у цегляну стіну з текстами Мітасова. Можна прочитати фразу: «МИТАСОВ / НЕТЕРЯТЬ ВЕРЫ.В.ЛЮДЕЙ / ВСЕМ ВСЕМУ ЖИВОМУ / НЕ ЖИВОМУ / ГДЕ / НА / ЗЕМЛЕ» (Мітасов / невтрачати віри.в.людей / усім усьому живому / не живому / де / на / Землі). Графіті Мітасова «ВЕК ВАК» також рясно вкривали сторінки авторської книжки «Фонтан виснаження. Квітневі війни». Сьогодні Маков пояснює: «шрифти Мітасова були тлом мого життя, складали візуальне середовище, у якому ми існували. [Розмістивши роботу поруч із його написами] я пов’язував Фонтан, який створив, із тією реальністю, яка існувала, і створити яку я не міг. Мітасов був документом і вироком тієї реальності».

Вигляд експозиції «Утопія» в Національному художньому музеї України, 2003

Словник Макова поповнився словом «Утопія» внаслідок подорожей і закордонних відряджень. У розмовах за межами України художника часто запитували, звідки він приїхав, а надана відповідь постійно спричиняла нерозуміння. Ані Харків, ані Україна не були відомими топонімами для співрозмовників.

Тоді, щоб окреслити місце, якому він присвятив майже десять років практик, Маков дав йому назву «Утопія» — «місце, якого немає». Переконатись, що таке місце дійсно існує, художнику вдалося завдяки методу містифікації. Він попросив друзів надсилати йому листи з різних частин світу й писати на конверті країну призначення як UA (UtopiA) — і більшість листів за планом надходила в Харків. Слово «Утопія» також було співзвучне утопленню, потопу, затопленню. А нова печатка UtopiA, що нею художник завіряв роботи, одного разу втратила літеру «і» та стала UtopA.

Київська виставка UtopiA стала найбільшою ретроспективою художника за 1992–2003 роки. Коментуючи роботи, Маков назвав «Фонтан виснаження» парадоксальним «символом життя в Утопії». У першому залі об’єкт був показаний вмонтованим у білу стіну, згідно з правилами нейтральності білого кубу. Надалі такий спосіб експонування став взірцевим і неодноразово відтворювався. Він також продукував альтернативні інтерпретації роботи Макова, у яких споруда без води сприймалася як завершена і самодостатня.

Зарисовки до книжки. «Utopia. Хроніки 1992—2005», 2005. Олівець, папір, 29,7х21 см

У 2005 році Маков випустив книжку «Utopia. Хроніки 1992—2005» (Дух і Літера, Харків—Київ), створену спільно з харківською майстернею промислової графіки «Діти»: Марією Норазян, Іллею Павловим і Танею Борзуновою. На титульній сторінці книжки воронка «Фонтана виснаження» стала типографічним знаком — першим образом, який могли побачити читачі, перш ніж почати рух за візуалізованою хронологічною лінією мистецьких практик Макова.

Прогулянка чужим садом, 2010. Гра для місцевих (у співавторстві з Мариною Конєвою). Папір, типографський друк, гральна кістка, фішки

Перед тим, як зникнути на багато років, «Фонтан виснаження» двічі з’явився в авторських настільних іграх. Маков створив їх на основі власних робіт і написав правила у співавторстві з Мариною Глущенко (у 2003-му) та Мариною Конєвою (у 2010-му). «Утопія. Гра з фішками та гральної кісткою для двох або більшої кількості осіб»* вийшла замість каталогу до ретроспективної виставки в Національному художньому музеї. На полі, що має спіралевидну форму, 23 клітини з 84-х представляють роботи з циклу «Місце», книжку «Води» та розгорнуту історію «Фонтана виснаження».

Paradiso Perduto №2, 2013. Багаторазове інтагліо, малюнок, акрил, папір, 63х162 см

Після ретроспективної виставки в Києві та виходу книжки «Utopia. Хроніки 1992–2005» Маков почав новий великий цикл — «Сади».

На офортах, як і раніше, стояла печатка UtopiA, UtopA, або просто U, але зміст, закладений у роботу з ландшафтами, дещо змінився. Антропологія Місця відходила на другий план. На першому опинилися плани садів, серед яких були і алеї Версалю, і територія донецького розарію*. Маков почав працювати з садом як місцем піклування й збереження близьких для себе речей посеред загальної невпевненості та хаосу. У 2010-ті важливими словами для художника стануть рядки з «Міст незримих» Італо Кальвіно: «відшукати та вміти розпізнати, хто і що посеред пекла не є пеклом, підтримати це та розповсюдити».

Хоча воронки з двома носиками ще можна знайти на версальських алеях, у цей період «Фонтан виснаження» поступово зник із сюжетного репертуару Макова. Пізніше, вже в середині 2010-х років, він знову повернувся в нових виставкових контекстах.

Воронки «Фонтана виснаження» в майстерні Віталія Кохана, 2017

У 2017 році відбулася ретроспективна виставка Макова в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. Курована Павлом Гудімовим і організована арт-центром «Я Галерея», вона містила роботи художника майже за десять років: «Донрозу» (2008—2010), «Тижневик» (2011—2012), Paradiso Perduto (2012—2014), гру «Прогулянка чужим садом» (2009—2010), роботи «Башта. Мрія» і «Город. Місце» (2011—2012), цикл «Відбитки пальців» (2014—2015), серію Terni Lapilli (2016), а також нову версію «Фонтана виснаження», датовану 1995—2017 роками. Для Макова це була перша ретроспектива з 2003 року, і поява роботи 1990-х років додатково підкреслювала тяглість практик художника.

Вигляд експозиції «Згадати той день коли» в PinchukArtCentre, 2021. Фотографія надана PinchukArtCentre © 2021. Фотограф: Максим Білоусов

Повернення «Фонтана виснаження» в оптиці локального контексту України відбулося у двох виставках PinchukArtCentre. Бронзова версія фонтана (датована 1995—2003 роками) з колекції артцентру була показана на виставках «На межі. Українське мистецтво 1985—2004» у 2015 році та на «“Згадати той день коли”. Групова виставка українських митців» у 2021-му.

Itinerario-2, 1993—2018. Багаторазове інтагліо, графітний олівець, акрил, папір, 41х155 см

Львівська ретроспектива 2017 року повернула «Фонтан виснаження» як об’єкт, а серія офортів Future in the Past — його графічний образ. Великі півтораметрові дошки, з яких Маков друкував перші роботи циклу «Місце», у Future in the Past стали тлом для нових мотивів: у ландшафтах з’явились О- та Х-подібні будівлі, фікуси й ластівки, бетонні блоки, що з них українська армія збирала блокпости після початку війни в 2014-му році, трансформатори, будинки з міста До По, кущі алое тощо.

Силует «Фонтана виснаження» був найбільше акцентований в роботі Itinerario 2 (1993—2018), де нарисовані графічним олівцем краплі води падають з великої лійки в примарні воронки й рухаються заданими напрямками.

Тестування Фонтану виснаження перед виставкою в павільйоні України у Венеції, 2021. Фотографія Тані Борзунової

У 2022 році в павільйоні України на Міжнародній виставці мистецтв — La Biennale di Venezia «Фонтан виснаження» вперше запрацював як фонтан у дії, з водою, що подавалася в першу воронку зверху й спускалася вниз. Під час підготовки виставки конструкція фонтана потребувала інженерного й архітектурного доопрацювання. Значною мірою Маков наново стикнувся з власним твором.

Тепер, коли фонтан перестав бути частиною урбаністичної містифікації й образом незавершеного «Фонтана виснаження», як самостійний обʼєкт він почав демонструвати свої властивості: регулярна структура воронок направляла, але не опановувала здебільшого неконтрольований потік води.

На міжнародній виставці, загальною темою якої стали відносини людини з Землею, не-людьми, технологіями, тваринами і рослинами, Маков говорив про свою роботу як про відкритий твір: «У кожного є своя власна історія виснаження».