Про що попереджав вислів «Ніколи знову»? Чи помічає світ, як практично в центрі Європи відбувається те, що не мало «ніколи» статися? Здавалося б, після 1945 року жах знищення цілого народу ніколи не повториться. Але післявоєнний пафос виснажився. Проєкт миру, побудований на цінності людської гідності, на людяності — виснажився. Україну хоче знищити країна, яка декларує себе головною переможницею нацизму. Це абсурдно? Це реальність. Для Росії Україна є першим кроком — наступними в прямому ефірі центрального російського телебачення вже назвали Польщу, Швецію, Литву, Латвію та Естонію.

У 2022 році проєкт Європи, вибудований після Другої світової війни, відходить у минуле. Після 1945-го, коли нацистський план знищення вільного світу був повалений, світ почав повернення до життя з розробки такого проєкту майбутнього, що унеможливив би  жахи геноциду та тоталітарного панування. Вперше в історії політична перспектива постала в ціннісній рамці прав людини. Найвища цінність людських життя та гідності стали висхідним пунктом формування нової ідеології, нових політичних вимог, нових гарантій безпеки в Європі та світі. Повоєнні кордони були визнані непорушними, були створені міжнародні організації, які мали пильнувати за можливими паростками нового зла.

Потрясіння від кошмару всесвітнього людовбивства в той момент вилилося у формулювання принципу «Ніколи знову», а також у визнання унікальності події Голокосту, створення музеїв та щорічних церемоніалів пам’яті. Вимога визнати унікальність події зрозуміла: на думку творців нового європейського проєкту, щодня перед очима європейця має зринати той жах, від якого ми хочемо назавжди відійти. Це правильно. Але коли минуле музеїфіковане, коли ми точно знаємо, що невимовне зло унікальне, це означає, що воно й не може повторитись. Ніби все, що можна побачити сьогодні, не можна навіть порівняти з геноцидом часів Другої світової. Хоч як це дико — це заспокоює. Це присипляє пильність гасла «Ніколи знову».

Здавалося б, країни, які перемогли нацизм і взяли на себе відповідальність за виконання принципу «Ніколи знову», просто не можуть допустити повернення зла — вони ж бо його перемогли. Чи може країна, яка на собі відчула жах нацистських злочинів, підтримати ідеологію, побудовану так само, як нацистська? Це виглядає абсурдно. Утім, одразу після Другої світової Ганна Арендт попереджала: народи, які не долучилися до злочинів нацизму, не мають вбачати в цьому власну заслугу. А розповсюджену пихату впевненість у тому, що «ми б такого нікого не зробили», Ганна Арендт називає «вульгарним виворотом нацистських доктрин».

Заспокійливе гасло «Ніколи знову», численні міжнародно-правові документи, міжнародний суд ООН — все це мало стати на заваді поверненню злочинів проти людяності. Але післявоєнний пафос виснажився. Проєкт, побудований на цінності людської гідності, на людяності — виснажився. «Ніколи знову» — це не про те, щоб знати все про безмежно жахливу та унікальну подію часів Другої світової. Це про готовність помітити паростки будь-якої ідеології, яка відмовляє в праві на існування будь-якому народу. Це не про конкретних нацистів та конкретних євреїв, яким нацисти відмовили в праві на існування.

Звичне для всіх гасло «Ніколи знову» нині нічого не варте, бо в центрі Європи знову знищують цілий народ. Якому відмовили в праві на існування. Який позначили як неіснуючий, фейковий, вигаданий, штучний. Ми всі добре пам’ятаємо, що в нацистській расовій ідеології євреї не мали свого місця в расовій ієрархії — їм відмовили в людській природі. Саме так багато років поспіль російська державна пропаганда називає українців неіснуючою фейковою нацією, яку до того ж потрібно покарати, спалити, знищити.

У 2014-му Росія анексувала Крим і частину Донецької та Луганської областей України, прикриваючись захистом російськомовного населення. Ніхто не схотів бачити ідентичність поведінки Росії та нацистської Німеччини в 1939 році. Чому світ мовчав? Тому, що країна, яка є переможницею нацизму, нібито має щеплення від нацизму?

Світ не хотів бачити, що європейське гасло «Ніколи знову» в Росії не звучить — вони кажуть «Можемо повторити». Присвоївши собі право говорити від імені переможців нацизму, Росія захистила себе від будь-якої можливої критики з боку Європи. Європа та світ спокійно спостерігали, як Росія 8 років веде війну проти України та бреше всьому світу. А ще з Росією так вигідно було торгувати…

Післявоєнний імпульс створення нового світу знесилився, виснажився перед Realpolitik. Світ вже отримав декілька попереджень — минуле може повторитись. Коли не зупинили геноцид в Руанді, коли відбувся геноцид в Сребрениці.

Світ заколихався впевненістю, що зло не повернеться «ніколи знову». І він дозволив людяності виснажитися… Дозволив собі пропускати повз вуха пропагандистську отруту, яку щиро виливала Росія у світ, — діяльність «Вільного радіо і телебачення тисячі пагорбів» на цьому тлі здається дитячою забавкою. Тільки виснаження людяності може змусити забути, чим таке закінчується. Пора прокинутися. Вже після початку війни проти України головний російський пропагандист проголосив: «Якщо ви вважаєте, що ми зупинимося в Україні, подумайте 300 разів. Нагадаю вам, що Україна — це лише проміжний етап у забезпечення стратегічної безпеки Російської Федерації». Це загроза не тільки Україні. Це загроза світу — наївно та небезпечно сприймати це як маячню.

Якщо світ не чує, що Росія погрожує здійснити «остаточне вирішення» українського питання, отже, людяність сучасного світу виснажилася. Та сама людяність, яку було покладено в основу всього післявоєнного устрою світу. Ми опинилися в орвелівському вивернутому всесвіті, де «війна — це мир, свобода — це рабство, незнання — це сила».